Батькам

Структура 2016-2017 навчального року

1 вересня – День знань

І семестр – 02.09.2016 – 30.12.2016

І чверть – 02.09.2016 – 28.10.2016 (п’ятиденка)

                 02.09.2016 – 29.10.2016 (шестиденка)

ІІ чверть – 07.11.2016 – 28.12.2016

ІІ семестр – 12.01.2017 – 25.05.2017 (п’ятиденка)

                      12.01.2017 – 26.05.2017 (шестиденка)

ІІІ чверть - 12.01.2017 – 31.03.2017 (п’ятиденка)

                   12.01.2017 – 01.04.2017 (шестиденка)

IV чверть – 10.04.2017 – 25.05.2017 (п’ятиденка)

                    10.04.2017 – 26.05.2017 (шестиденка)

26 (27) травня – свято Останнього дзвоника

Канікули:

Осінні – з 30.10.2016 по 06.11.2016

Зимові – з 30.12.2016 по 11.01.2017

Весняні – з 02.04.2017 по 09.04.2017

Щоб діти були відмінниками, їх треба виганяти на вулицю, – вчені
 

Учені з Колорадського університету в Боулдері (University of Colorado) провели дослідження з метою з’ясувати, які заходи допомагають дітям розвивати свій потенціал і досягати поставлених цілей, зокрема і в навчанні.

“В останні роки в інтернеті та ЗМІ не вщухають дискусії на тему правильного виховання дітей, у яких беруть участь як прихильники жорстких заходів, так і прихильники вільного способу життя. І саме тому було важливо провести дослідження в цій області та відповісти на актуальне запитання, який підхід можна вважати правильним“, – говорить професор психології та неврології Юко Мунаката (Yuko Munakata).

Для цього вчені на чолі з Джейн Баркер (Jane Barker) почали стежити і фіксувати повсякденну діяльність шестирічних дітей 70 батьків, умовно розділяючи її на більш і менш структуровану.

До більш структурованих дій належали хатня робота, фізичні вправи, виконання домашніх завдань і релігійна активність. А менш структуровані містили ігри на самоті та з іншими людьми, соціальні екскурсії, огляд визначних пам’яток і читання.

Проаналізувавши результати, дослідники з’ясували, що діти, які присвячували більше часу менш структурованій діяльності – гралися на вулиці, ходили в зоопарк або читали книги, – були здатні продуктивніше ставити власні цілі та продумувати способи їх досягнення, не розраховуючи на допомогу дорослих.

А от діти, які прискіпливо сиділи над домашніми завданнями або уроками гри на фортепіано, були менш здатні самостійно ставити перед собою цілі та досягати їх реалізації.

“Гнучкий перехід між різними видами діяльності допомагає їм (дітям) успішно справлятися із завданнями та не застрявати на одному з них, злостячись на самого себе, – пояснює Юко Мунаката. – Розвинені в дитячому віці виконавчі функції мають важливе значення в подальшому житті, оскільки вони впливають на академічну успішність, матеріальний добробут і навіть на здоров’я“.

За матеріалами fedpost.ru

Гладьте дитину по голові - це її окрилює. Чим частіше обіймаєте дитину - тим міцніше вона стоїть на ногах. Цілуйте постійно дитя своє - і в його серці завжди буде любов... 

Вимоги до ведення щоденника

1.     Щоденник є шкільним документом учня.

2. Записи в щоденнику учні повинні бути чіткими, охайними, розбірливими.

3.                 Учень заповнює першу сторінку обкладинки, записує назву предметів, прізвища, імена, по батькові вчителів, розклад уроків, факультативних занять, позакласних і позашкільних заходів, “Правила для учнів”.

4.                 Учень щоденно записує домашні завдання у графи того дня, на який вони задані.

5.      Малювати в щоденнику або робити сторонні записи не дозволяється.

6.                 Учень пред’являє щоденник за вимогою учителя і класного керівника.

7.                 Учитель, оцінюючи відповідь учня, виставляє оцінку в класний журнал, одночасно вписує її в щоденник.

8.                 Класний керівник слідкує за наявністю в щоденнику всіх оцінок, одержаних учнем протягом тижня, зазначає кількість пропущених уроків за тиждень, в кінці щоденника виставляє підсумкові відомості про успішність та поведінку учня.

9.                 Батьки щотижня продивляються і підписують щоденник.

10.            Адміністрація школи здійснює систематичний контроль за веденням щоденників учнями.

25 способів дізнатися у дитини як у нього справи в школі, не питаючи, 

як у нього справи в школі

1. Що найкраще з того, що сталося з тобою сьогодні в школі? Що найгірше з того, що сталося з тобою сьогодні в школі?

2. Скажи мені, що тебе сьогодні змусило сміятися?

3. Якби ти міг вибрати, з ким би ти хотів сидіти в класі? А з ким би точно не хотів сидіти? Чому?

4. Розкажи мені про саме класне місце в школі.

5. Яке саме дивне слово, яке ти почув сьогодні? Або, можливо, хтось щось дивне тобі сказав?

6. Якби ми запросили сьогодні твого вчителя до нас в гості, що б він мені розповів про тебе, як думаєш?

7. Кому ти сьогодні допоміг?

8. Чи може, хтось тобі сьогодні допоміг?

9. Розкажи мені, що нового ти дізнався сьогодні?

10. Чи був момент, коли ти відчував себе найщасливішою сьогодні?

11. Чи було тобі сьогодні дуже нудно?

12. Якби інопланетяни прилетіли в ваш клас і забрали когось із учнів, кого б ти хотів, щоб вони забрали?

13. З ким би ти хотів пограти на перерві з тих, з ким ти ще ніколи не грав?

14. Розкажи мені про щось хороше, що сталося з тобою сьогодні.

15. Яке слово вчитель найчастіше сьогодні повторював?

16. Про що б ти ще більше хотів дізнатися в школі?

17. Чого б тобі хотілося менше робити в школі?

18. З ким би ти в своєму класі міг вести себе краще?

19. Де ти найчастіше граєш на перервах?

20. Хто найсмішніший учень у вашому класі? Чому він такий смішний?

21. Тобі сподобався сьогоднішній обід? Що найбільше сподобалося?

22. Якби завтра ти став учителем, що б ти зробив?

23. Як ти думаєш, може, хтось із вашого класу повинен піти зі школи?

24. Скажи мені про трьох різних ситуаціях, коли ти використовував олівець сьогодні в школі.

25. Якби ти міг помінятися з кимось в класі місцями, хто б це був? Чому?

Канікулам присвячується: як сильно треба обмежувати спілкування дітей з ґаджетами

Усі попередні роки Американська академія педіатрії рекомендувала дозволяти дітям проводити перед телеекраном чи монітором комп’ютера не більше двох годин на день.

Дітям до двох років взагалі не рекомендували спілкуватись з екранами.

Однак нині інструкції оновили відповідно до реалій цифрового світу, повідомляє американський портал VeryWell.com.

Нові рекомендації Американської академії педіатрії враховують те, наскільки сильно технології інтегрувалися у щоденне життя людей, тож лікарі організації вже не розглядають політику двогодинного дозволу, принаймні точно не для школярів.

Натомість фахівці наводять поради батькам, які допоможуть правильно побудувати взаємодію дитини з цифровим світом.

1. Моделюйте здорове використання технікиСтежте за власною поведінкою із ґаджетами. Визначте, чи наводите ви дитині правильний приклад? Якщо у вас постійно увімкнений телевізор або ви годинами зависаєте перед монітором, не чекайте чогось іншого він сина чи дочки.

2. Дізнавайтесь про цифровий світ більшеСучасні діти технологічно освічені, і багато з них знають більше про соціальні мережі чи додатки, ніж дорослі. Для батьків важливо оновлювати свої знання про останні тренди соцмедіа чи нові програми. Додавайтеся у групи, де інші батьки обговорюють такі новинки. Світ змінюється дуже швидко.

Досліджуйте мережу разом із дитиною, так легше спрямувати її зацікавленість у правильному напрямку.

3. Створіть зону без технологійУ домі мають бути місця, де користуватись мобільним телефоном, планшетом, комп’ютером, телевізором чи ігровою приставкою не можна.

Такою зоною може стати їдальня, кухня, а найкраще — спальня. Перші дві згодяться для обідів та вечерь із родиною, а третя — для здорового сну. Інакше ви ризикуєте тим, що малеча замість снів буде бачити зомбі з нового шутера.

4. Встановіть часові рамкиВстановіть час для усієї родини, коли ви будете відімкненими від цифрового світу. Наприклад, в обід чи за годину до нічного сну.

5. Користуйтеся контролем для батьківЗахистіть дітей від неприйнятного та шкідливого контенту, використовуючи засоби батьківського контролю. Так ви зможете бачити, що діти роблять онлайн, які сайти переглядають.

6. Говоріть з дітьми про ризикиДітям важливо розуміти причину, чому їм не дозволяють лишатись за комп’ютером увесь час. Говоріть із ними про ризики для здоров’я — фізичного та розумового. Так вони ймовірніше послухаються вас, ніж тоді, коли просто думають, що їхні батьки — злі.

Пояснюйте також — у адекватній для кожного віку манері — чим саме можуть загрожувати відеоігри, фільми та фото про насильство. Вкрай важливо розповісти про інтернет-хижаків.

7. Дізнайтесь пароль своєї дитини до соцмедіаЗвісно, ця можливість залежить від віку та поведінки дитини, однак зробити це не завадить. Також важливо встановити правила щодо соцмедіа: кібербуллінг, тобто цькування у мережі, може бути настільки ж небезпечним для фізичного та розумового здоров’я малечі, як і проблемні стосунки з однолітками у школі.

8. Надихайте малечу на інші активностіДіти приковані до екранів, бо інколи вони просто не знають, чим зайнятися. Заохочуйте їх до занять спортом, до волонтерства, спілкування у дитячих групах, музики чи безлічі інших офлайн-хобі, які точно сподобаються дітям.

9. Не робіть ґаджети чи соцмедіа нагородоюЯкщо ви вже одного разу встановили ліміт на використання техніки, не збільшуйте дозволений час, як винагороду за виконане домашнє завдання чи хорошу поведінку. Це правило має бути непорушним.

10. Не дозволяйте дітям мати ґаджети у спальніІнакше замість веселої та активної дитини матимете зранку сонька з червоними очима і слабкою нервовою системою.

  

   ПОРАДИ БАТЬКАМ ПЕРШОКЛАСНИКІВ

Чітке встановлення часу для занять

Посадити малюка за уроки... Хто з вас не знає, що часто це досить копіткий і тривалий процес. Тому з перших днів навчання дайте відчути маленькому школярику: яка б не була надворі погода, яка б цікава передача не йшла по телебаченню, які б приємні гості не прийшли з візитом — уроки мають бути зроблені і зроблені добре.

Тут дуже важливо виробити звичку до ретельності занять, тобто чітко встановити час для їх виконання і починати роботу завжди в один і той самий час. Малюк має твердо засвоїти: відступити від цього правила можна лише через якісь надзвичайні обставини.

Погодьтеся, якщо ми хочемо привчити дитину мити шию або чистити зуби, щоранку день за днем невблаганно змушуватимемо її це робити доти, поки процедура не стане звичкою. Навряд чи ми відкладемо умивання на зручний для дитини час і, звичайно, завжди зуміємо наполягти на своєму.

Але куди зникає батьківська непохитність, коли справа стосується уроків?

Люблячі мами і тата найчастіше втрачають свою владу і підкоряються синові чи доньці, бажання яких стають головними. Зателефонували — і можна півгодини побалакати з другом, показують цікаві мультфільми — ще на трішечки відкладемо заняття, друзі кличуть на вулицю (гуляти ж потрібно!) — і батьки дозволяють перенести уроки «на потім».

Що ж виходить? Сумна картина. Малюк береться до роботи пізно, до того ж утомлений, сильно збуджений, розсіяний і у стані «цейтноту». Добре, якщо він встигне хоч як-небудь виконати уроки на завтра, щоб прийти в школу ледь підготовленим.

Хочете знати, до чого призводить подібне поводження з домашнім завданням? Будь ласка: виховує в школяра ставлення до уроків, як до справи другорядної, посередньої. То чи варто дивуватися, якщо незабаром у першокласника виникнуть невдачі у такій «незначній» справі як навчання.

Повага до розумової праці

 Безумовно, правильно роблять ті батьки, які з перших шкільних днів дають зрозуміти дітям: уроки за своєю важливістю знаходяться на одному рівні із найсерйознішими і найважчими дорослими заняттями, що потребують зосередженості. Не треба приховувати своєї поваги до розумової праці першокласника, а навпаки, намагайтеся всіляко демонструвати її. Повірте, дитина зуміє гідно оцінити це.

Якщо раніше у малюка не було справ, котрі дорослі не могли б перервати або зовсім скасувати за власним розсудом, то тепер він навчається; йому не можна заважати працювати, не можна турбувати без потреби, не можна шуміти. Тому телевізор вимкнений або його дивляться в іншій кімнаті, приглушивши звук, ходять тихо, розмовляють неголосно. Будьте певні: навіть страшенний пустун і «непосида» стане менше вертіти головою, підхоплюватися і відволікатися, якщо переконається в повазі до його розумової праці.

Сталість робочого місця

Хтось може заявити: «Яка різниця, де учню готувати уроки? Аби було

зручно сидіти і ніхто не чинив перешкод, ось і все». Виявляється, різниця є.

Справа в тому, що у будь-якої людини (а в дитини тим більше), виробляється установка не тільки на певний час, але і на певне місце для роботи. Коли вона зміцнилася, буває достатньо сісти за звичний стіл, як виникає бажання швидше взятися до роботи.

Тому правильно роблять у тих сім'ях, де на початку навчання купують не тільки необхідні шкільні речі, але й письмовий стіл із полицею для книжок. Якщо житлові умови цього не дозволяють, треба виділити дитині якесь постійне місце, щоб вона могла завжди тримати там книги і зошити, не перекладаючи їх туди-сюди залежно від потреб домашніх.

Як облаштувати робоче місце школяра

Письмовий стіл краще поставити далі від батареї парового опалення, але не зовсім далеко від вікна. Не під кватиркою, але так, щоб її можна було час від часу тримати відчиненою. Адже свіже повітря необхідне для розумової праці.

Дуже важливо правильно підібрати стіл і стілець. Якщо дитина сутулиться — затримується її інтелектуальний розвиток, тому що кровоносні судини передавлені і мозок недоодержує кисню. Крім того, сутула постава погіршує настрій, створює передумови до депресії. До того ж, згорблена людина просто некрасива. У Японії, наприклад, із сутулими навіть не вітаються, вважаючи їх нечемними.

Намагайтеся, щоб світло від лампи падало на письмовий стіл зліва, тоді ручка не відкидатиме тіні.

А за уроки садовити малюка треба не голодним, але щоб він і не переїв.

Включення в роботу

Зізнайтеся чесно, чи із задоволенням ви займаєтеся важкою, необхідною, але не занадто захоплюючою справою? Звичайно, ні. І найважчим виявляється початок — період включення у роботу. Змусити себе взятися за неї, а потім виконувати з повною віддачею непросто навіть дорослому. Ми відтягуємо час, знаходимо якісь, нібито потрібні, справи, аби віддалити неминуче заняття, і тільки накопичуємо внутрішнє роздратування. А потім, уже взявшись до роботи, витрачаємо сили: не стільки на неї, скільки на подолання свого невдоволення. Проте, усім прекрасно відомо, поступово роздратування згасає. Ми втягуємося у справу і вона проходить без примушування, без насильства над собою, найчастіше навіть з цікавістю: нудне стає захоплюючим.

Подібне відбувається і з дітьми. Початковий період роботи для них важкий і неприємний, а вольових ресурсів у малюків значно менше, ніж у дорослих.

Тому включення в роботу — це та стадія виконання домашнього завдання, яка вимагає серйозної уваги батьків із перших місяців шкільного життя дитини.

Подивіться, як ваші діти беруться за уроки, скільки часу проходить із моменту сідання за стіл до тієї хвилини, коли справді починається робота. Мабуть, хвилин п'ятнадцять, а буває і набагато більше.

Чому? Дитина відволікається. Звичайно в маленького школяра існує кілька приводів для відволікання.

Один із них, на перший погляд, діловий. Спочатку треба знайти потрібний підручник чи зошит, потім заточити олівець. Раптом виявляється, що в ручці скінчилася паста, а лінійку залишив у класі. Потім з'ясовується, що завдання з математики забув, треба подзвонити товаришу. Час йде, а робота не почалася.

Буває і так, що малюк зовсім не виявляє ніяких зовнішніх ознак діяльності, а просто сидить, дивлячись у підручник. Можливо, він міркує над розв'язанням важкої задачі? Швидше за все, просто не включився в роботу, або мріє про щось приємне, або байдуже дивиться в одну точку.

Третій привід — гра. Навіть всівшись готувати уроки, малюк легко може загратися, побачивши на столі олов'яного солдатика, який залишився з учорашнього дня, деталі конструктора, іграшкову машинку.

При цьому в гру малюк втягується непомітно для самого себе. Спочатку треба було відсунути солдатика, щоб він не заважав відкрити зошит. Солдатик упав. Хотів підняти його, але на очі потрапила машинка. Миттєво виникла думка: посадити солдатика в машинку. У результаті заняття скінчилися, почалася гра.

У будь-якому із цих випадків процес включення в роботу переривається і щоразу доводиться починати наново. Якщо часті відключення стають звичайною справою, готування уроків так і не виходить із початкової стадії і перетворюється в щоденні ненависні, але неминучі тортури.

Чи можна позбавити маленького трудівника страждань? Звісно!

Створіть звичку — «пусковий механізм», відпрацюйте незмінний порядок підготовки до виконання домашніх завдань. Перед заняттями приберіть зі столу все зайве і приготуйте тільки необхідне для роботи. Визначте постійне місце для кожного предмета. Домовтеся: усі допоміжні речі, якими доведеться користуватися (лінійку, гумку, олівець та інші дрібниці) — класти праворуч від себе. Підручники і зошити — ліворуч. Те, що сьогодні вже не знадобиться, одразу вкладати в портфель, якщо це потрібно наступного дня в школі, або прибирати в чітко визначене місце: ящик столу, на поличку. І так щодня.

Спробуйте. Правила прості, але вони обов'язково допоможуть швидкому переключенню уваги дитини від інших занять - їжі, гри, читання — до навчальної діяльності.

Тривалість безупинної роботи

Не поспішайте засмучуватися. Виявляється, тривалість безупинної роботи в цьому віці — дуже важлива обставина. Недарма шкільне навчання передбачає десять-п'ятнадцять хвилин перерви після кожних сорока або сорока п'яти хвилин занять.

Що ж відбувається, коли напруження більш тривале? Першокласник просто перестає засвоювати матеріал. А справа тут не в його бажаннях, а в його можливостях. Малюк дуже хотітиме виконати вимогу мами або тата, він може сумлінно сидіти і дивитися в книгу, намагаючись запам'ятати правило, і нічого не вивчити. Він може старанно переписувати вправу і робити при цьому усе більше помилок.

Чому? У шести-семирічних дітей ще недостатньо сформована довільна пам'ять, здатність до тривалого зосередження і до розумової напруги. Малюку обов'язково потрібний відпочинок. І не просто перепочинок, а розминка з рухами. Причому в домашніх умовах втома звичайно настає швидше, ніж на уроці. Адже в класі види роботи постійно змінюються, відбувається взаємодія між вчителем і учнями, виникають динамічні паузи... Вдома ж дитина залишається наодинці з книгою і зошитом. Отже, і перерви в домашній роботі треба робити частіше. Тридцять хвилин зосередженості — п'ятнадцять відпочинку.

«Як бути з часом? Як його планувати?» — запитаєте ви. Здібна самостійна дитина готує уроки швидко. Проте і вона має трудитися в першому класі мінімум півтори години, у другому — дві, а в третьому — три години вдома.

Можливості дитини

Але, безумовно, потрібно враховувати можливості малюка, його особливості і ступінь труднощів завдання. В одних дітей вже через двадцять хвилин роботи помітно збільшується кількість помилок, вони стають неуважними. Це значить, що спочатку їм варто робити перерви частіше, через кожні двадцять хвилин, і потроху збільшувати безпе­рервність роботи, додаючи три-п'ять хвилин. В інших малюків виснаження настає ще швидше, але не в усіх видах роботи однаково. Припустимо, нелегко дається читання, і вже після десяти-п'ятнадцяти хвилин можна побачити ознаки втоми: букви плутаються, слово ніяк не складається, язик «заплітається»... Що стосується математики, праці, малювання, малюк може із задоволенням працювати і тридцять хвилин, зовсім не нервуючи і не дратуючись.

Що ж робити турботливій мамі в цьому випадку? Звичайно, по-різному дозувати час роботи. Читання припиняти раніше, ніж настане втома і буквар почне викликати негативне почуття. У малюванні зовсім не робити перерви, тому що там, де дитина відчуває задоволення, стомлюється вона не скоро.

І ще кілька порад, як раціональніше розподілити час уроків. Якщо малюк швидко втомлюється, нехай починає зі складнішого; якщо витривалий — із легкого. Вірші вчити в будь-якому випадку краще наприкінці заняття. Бажано через годину-півтори прочитати вивчене напам'ять або навіть переписати від руки, щоб розвивалася моторна пам'ять.

Якщо не розв'язується задачка, не засмучуйтеся: нерозв'язане найкраще розвиває мислення. Груба помилка — робити щось за дитину. Міркуванням, малюнком, схемою, маніпуляціями з предметами спробуйте наштовхнути її на правильну думку, підведіть до правильної відповіді.

Підтримуйте свого малюка, не забувайте про його можливості. Майте на увазі, що дитина майже завжди хоче виконати ваші вимоги! Її відмова, негативна реакція, як правило, викликана неможливістю їх виконання.

Темп діяльності

Ще одну дуже важливу річ необхідно враховувати батькам при виконанні їхньою дитиною домашнього завдання: темп діяльності.

Ви, звичайно, помічали: ті самі операції за умови однакового рівня підготовки різні діти роблять з різною швидкістю. Що робити мамі, якщо син повільно пише, повільно відкриває зошит і закриває книжку, якщо в нього значні проміжки між окремими діями? Звичайно домашні виснажують бідолаху даремно: чим більше підганяють, тим сильніше він нервується; частіше помиляється, знову і знову переробляє вправи. Втома стрімко накопичується, а швидкість роботи неухильно сповільнюється.

Вихід простий: треба терміново вчити малюка свідомо контролювати темп своєї діяльності. Починати найкраще з таких завдань, які він сам може оцінити, де кінцевий результат очевидний, наприклад, із письма, малювання або праці. Головне, щоб робота поділялася на частини, тоді кожний етап піддається критичному аналізу. Під час письма на початку навчального року зручно контролювати рядок, далі фразу або абзац. У малюванні — зображення окремих предметів або початковий начерк, ескіз, штрихування.

Але перш ніж задати малюку потрібний темп, неодмінно точно визначте його можливості. Інакше можна поставити нездійсненне завдання і отримати зворотний результат.

Замість досягнення успіху малюк втратить віру в себе, його дії стануть хаотичними, нецілеспрямованими.

Давайте проаналізуємо повсякденне заняття першокласника. Дитина сіла писати палички. Робить вона це повільно, але зовсім не тому, що лінується. Вона просто боїться помилитися, тому всю увагу звертає на правильність роботи й керувати швидкістю не може. Справді, завдання перед малюком поставлене важке:

• потрібно дотримуватися відстані між паличками, їх однакового, заданого зразком розміру;

• потрібно не випускати з поля зору орієнтири — горизонтальні і вертикальні лінії зошита;

• потрібно «малювати» палички не сильно, якщо надавити — папір рветься, але і не слабко — зовсім нічого не видно.

Бачите, скільки різних цілей, скільки усього доводиться контролювати дитині. А дії до автоматизму ще не доведені. Як же вчинити мамі, яка сидить поруч і прекрасно розуміє, що за такої швидкості на писання паличок піде весь час, відведений на уроки? Треба навчати дитину контролювати свої дії в часі.